ОГЛЯД причин скасувань та змін судових рішень Гайсинського районного суду у 2013 році

№ п/п

Прізвище, ім’я, по-батькові підсуднього, стаття (статті) Кримінального кодексу України, за якими він звинувачується

Головуючий суддя в суді першої  інстанції

Дата постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про скасування, зміни вироків чи постанов, причини скасувань, змін судових рішень

1

Спеней Л.І. за ч.ч.2;3 ст. 27; ч. 3 ст. 28; ч. 2 ст. 366 (в редакції до 01.07.2011 р.); ч.ч.3;5 ст. 27; ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 209; ч. 3 ст. 364; ч. 3 ст. 191 КК України;

Гук А.І. за ч. 2 ст. 27; ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 27; ч. 3 ст. 28; ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції до 01.07.2011 р.);

Черкасова Л.П. за ч. 5 ст. 27; ч. 3 ст. 28; ч. 2 ст. 366 (в редакції до 01.07.2011 р.); ч. 5 ст. 27; ч. 5 ст. 191; ч. 2 ст. 209; ч. 5 ст. 27; ч. 3 ст. 191 КК України;

Котенко Ю.А. за ч. 5 ст. 27; ч. 5 ст. 191; ч. 5 ст. 27; ч. 3 ст. 28; ч. 2 ст. 366 (в редакції до 01.07.2011 р.); ч. 5 ст. 27; ч. 3 ст. 191 КК України;

Новіцький О.С. за ч. 1 ст. 367; ч. 2 ст. 367 (в редакції до 01.07.2011 р.) КК України

Ковчежнюк В.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2013 року, змінено вирок Гайсинського районного суду від 26.09.2013 року, а саме:

В частині визнання винуватими та засудження Спеней Людмили Іванівни за ч.ч. 2, 3 ст. 27, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366. ч.ч. 3, 5 ст.27, ч.5 ст.191, ч.2 ст.209 КК України; Гука Анатолія Ілліча за ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.2 ст.27, ч.5 ст.191 КК України; Черкасової Любові Петрівни за ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.5 ст.27, ч.5 ст. 191, ч.2 ст.209 KK України; Котенко Юлії Андріївни за ч.5 ст.27, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України; Новіцького Олександра Степановича за ч.1 ст.367 КК України по епізодах розтрати та заволодіння організованою групою в складі Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П. та Котенко Ю.А. бюджетними коштами, що виділялись на Д-роботи з послідуючою їх легалізацією - скасувати, а матеріали справи виділити в окреме провадження та повернути прокурору Вінницької області для організації проведення додаткового розслідування.

З мотивувальної частини вироку за ч.5 ст.27, ч.3 ст.191 КК України виключити вказівку про скоєння Черкасовою Л.П. та Котенко Ю.А. злочинів як пособники в організованій групі.

Спеней Людмилу Іванівну вважати засудженою за ч.3 ст.191 КК України до обраного місцевим судом покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, з позбавленням на три роки права займати керівні посади в органах державної санітарно-епідеміологічної служби.

Черкасову Любов Петрівну вважати засудженою за ч.5 ст.27, ч.3 ст.191 КК до обраного місцевим судом покарання з застосуванням ст. 69 КК України щодо додаткового покарання, - у виді позбавлення волі на строк три роки, без позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю з виконання дератизаційних, дезінсекційних, дезінфекційних робіт.

Відповідно до ст. 75 КК України від призначеного покарання Черкасову Любов Петрівну звільнити, якщо вона протягом однорічного іспитового строку не скоїть нового злочину і виконає обов’язок без дозволу кримінально-виконавчої інспекції не виїжджати протягом цього строку за межі України на постійне проживання (п.2 ч.І ст.76 КК України).

Котенко Юлію Андріївну вважати засудженою за ч.5 ст.27, ч.3 ст.191 КК до обраного місцевим судом покарання з застосуванням ст. 69 КК України щодо додаткового покарання, - у виді позбавлення волі на строк три роки, без позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю з виконання дератизаційних, дезінсекційних, дезінфекційних робіт.

Відповідно до ст. 75 КК України від призначеного покарання Котенко Юлію Андріївну звільнити, якщо вона протягом однорічного іспитового строку не скоїть нового злочину і виконає обов’язок без дозволу кримінально-виконавчої інспекції не виїжджати протягом цього строку за межі України на постійне проживання (п.2 ч.І ст.76 КК України).

Слід також скасувати вирок в частині стягнення коштів на користь Гайсинської міської ради в сумі 772 896 грн. 80 коп. та окрему ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2013 року по даній справі.

Запобіжний захід по виділеній кримінальній справі щодо Гука А.І. - змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши його з-під варти із залу суду, щодо Черкасової Л.П., Котенко Ю.А., Новіцького О.С. - залишити попередній - підписку про невиїзд.

Спеней Л.І. запобіжний захід не обирати в зв’язку із відбуванням нею призначеного покарання у виді позбавлення волі.

В решті вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2013 року залишити без змін.

Мотиви часткового скасування вироку апеляційним судом такі. Відповідно до вимог ч.1 ст.365 КПК 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Жодних мотивів, які слугували б підставою для скасування вироку суду по епізоду заволодіння за попередньою змовою Спеней Л.І. наданими на виплату заробітної плати Черкасовій Л.П., Котенко Ю.А. та її засудження за ч.З ст. 191 КК, в апеляціях засудженої Спеней Л.І. та її адвоката не наведено.

Засуджені Черкасова Л.П. та Котенко Ю.А. давали послідовні показання, що обов'язки, передбачені посадовими інструкціями за роботу помічника санітарного лікаря й прибиральниці території як сумісник – Черкасова Л.П., а за роботу молодшої медсестри баклабораторії епідеміологічного відділу й комірника як сумісник – Котенко Ю.А., вони не виконували, а виходячи на роботу, займались підприємницькою діяльністю на користь Спеней Л.І., привласнюючи за це заробітну плату.

Факт не виконання Черкасовою Л.П та Котенко Ю.А. робіт передбачених посадовими інструкціями підтвердили і допитані в суді працівники Гайсинської СЕС.

Розмір привласненої заробітної плати підтверджено документально згідно довідки (т.11 а.с. 181-192): заробітна плата Черкасової - 29265,96грн; Котенко -63783,47грн., який був предметом судового дослідження (т.32 а.с. 178) та ніким не оспорюється.

Таким чином вина Спеней Л.І. у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб повністю доведена, а її дії вірно кваліфіковані за ч.3 ст.191 КК України.

Також колегія суддів погоджується із видом та мірою покарання, обраного судом першої інстанції щодо Спеней Л.І. за ч.3 ст.191 КК України, тому беручи до уваги позитивні характеризуючі її особи, визнані судом пом'якшуючі покарання обставини, за відсутності обтяжуючих, призначення покарання у виді позбавлення волі мірою наближеної до мінімальної відповідає розумності та справедливості, з огляду на що підстав для задоволення апеляції прокурора не має.

Однак зважаючи на відсутність з боку засудженої Спеней Л.І. каяття у скоєному, належної оцінки своїх злочинних дій та їх наслідків, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для застосування щодо неї положень ст.ст. 69, 75 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.365 КПК 1960 року, якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

Так, Котенко Ю.А. та Черкасова Л.П. вирок щодо себе не оскаржили, однак як на досудовому слідстві так і в суді вони категорично заперечували наявність організованої злочинної групи з участю Спеней Л.І., стверджуючи що ніякий злочинний план їм не відомий і ролі в ньому не мали, а лише виконували доручення Спеней Л.І.., оскільки не бажали бути звільненим з роботи, де вони формально рахувались.

Згідно пред'явленого обвинувачення Черкасова Л.П. та Котенко Ю.А. привласнювали заробітну плату без фактичного виконання функцій, передбачених цими посадами, за фактичне виконання робіт: Черкасова Л.П. - як приватного підприємця, а Котенко Ю.А. - за допомогу Черкасовій Л.П. у здійсненні підприємницької діяльності.

Однак суд, кваліфікуючи дії Спеней Л.І., Черкасової Л.П. та Котенко Ю.А. як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, що передбачає відповідальність за ч. 3 ст.191 КК, вийшов за межі пред'явленого обвинувачення та фактичні обставини встановлені в судовому засіданні, та в мотивувальній частині вироку зазначив, що Черкасова Л.П. за роботу помічника санітарного лікаря та прибиральниці, а Котенко Ю.А. за роботу молодшої медсестри баклабораторії епідеміологічного відділу та комірника як сумісник, які не виконували, заробітну плату привласнювали, виконуючи за вказівками Спеней Л.І. і за планом останньої функції пособників в організованій групі.

В зв'язку з викладеним, слід виключити з мотивувальної частини вироку, формулювання обвинувачення засудженим Спеней Л.І., Черкасовій Л.П. та Котенко Ю.А., що Черкасова Л.П. заробітну плату помічника санітарного лікаря та прибиральниці, а Котенко Ю.А. - молодшої медсестри баклабораторії епідеміологічного відділу та комірника як сумісник привласнювали за виконання вказівок Спеней Л.І. в організованій групі, оскільки це суперечить кримінальному закону: подібне формулювання обвинувачення вимагає кваліфікації їх дій не за ч.3 ст.191 КК України, а за ч.5 цієї статті, що не відповідає фактичним обставинам даної справи.

Відповідно до п.п. 1,4 ч.1 ст.374 КПК 1960 року апеляційний суд скасовує вирок і повертає справу на додаткове розслідування коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку; якщо при апеляційному розгляді справи встановлено таку однобічність або неповноту дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.26 КПК 1960 року виділення справи допускається тільки  у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Згідно ч.4 ст.374 КПК 1960 року апеляційний суд вправі скасувати вирок і повернути справу на додаткове розслідування у частині обвинувачення, залишивши в решті судове рішення без зміни, за умови, що це обвинувачення мало самостійну кримінально-правову кваліфікацію і може бути розглянуто в окремому провадженні.

Вирок суду в частині епізодів розтрати та заволодіння шляхом зловживання службовим становищем організованою групою в складі Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П. та Котенко Ю.А. в 2008-2010 роках 772 896 грн. 80 коп. бюджетних коштів, що виділялись на Д-роботи, не відповідає вимогам ст.ст. 321-339 КПК 1960 року, не узгоджується із роз'ясненнями, які містяться в ППВСУ N5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», оскільки винуватість засуджених підтверджується не конкретним аналізом доказів по справі, а теоретичними викладами бачення суду на принципи допустимості та достатності доказів, постановлений на неповно досліджених обставинах справи, ґрунтується на припущеннях, що порушує презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, закріплену ст, 62 Конституції України, ст.ст. 22, 64 КПК 1960 року, а тому підлягає скасуванню.

Так, відповідно до ст. 334 КПК 1960 року, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Згідно положень КПК 1960 року обвинувачений має право знати в чому він обвинувачується (ст.132, 223 КПК), а тому постанова про притягнення як обвинуваченого та обвинувальний висновок повинні бути конкретними за змістом.

Слід зазначити, що порушення судом вимог ст.ст. 332-335 КПК 1960 року є підставами для скасування вироку, що зокрема міститься в роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, що відображені в п.Ю Постанови №8 від 24.10.2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

Відповідно до вимог п.З ч.2 ст.370 КПК 1960 року, порушення права на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону і безумовною підставою для скасування вироку.

Згідно роз'яснень ПП ВСУ №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», зокрема:

п.8 - зобов'язано суди поліпшити якість судового слідства з тим, щоб відповідно до вимог ст.ст.22, 64 КПК 1960 року та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року №11 "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" у кожній справі з достатньою повнотою встановлювались час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; форма вини, спрямованість умислу, мотиви злочину, його наслідки, характер і розмір заподіяної шкоди; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, та інші обставини, що характеризують особу підсудного;

п.13 - звернуто увагу судів на те, що вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог статей 321-339 КПК. Зважаючи на те, що непослідовно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль написання вироку, який повинен бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи, результатів дослідження доказів і висновків суду;

п.16 - вказано судам на необхідність точного виконання вимог ст.334 КПК 1960 року про обґрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпших, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо.

З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини;

п.18 - роз'яснено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Однак згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України судом першої інстанції при розгляді справи та постановлені вироку проігноровані.

Зважаючи, що обвинувачення по зазначених вище епізодах пред'явлене неконкретним, в обвинувальному висновку не зазначено ні результати перевірки доводів обвинувачених на свій захист та чим перелічені в ньому докази підтверджують це обвинувачення відповідно до ст.ст.132, 223 КПК 1960 року, не в повній мірі дотримано вимог ст.ст. 22, 64 КПК 1960 року, що порушує право на захист, є неправильністю досудового слідства, яка не може бути усунута в суді.

Досудове слідство проведено ще і неповно і ця неповнота також не може бути усунена в суді, оскільки вимагає проведення слідчих дій з залученням спеціалістів, оглядів та експертиз.

Неконкретно сформульоване обвинувачення та недостатнє мотивування вини в обвинувальному вироку по епізодах розтрати та заволодіння шляхом зловживання службовим становищем організованою групою в складі Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П. та Котенко Ю.А. в досліджуваний період бюджетних коштів на суму 772 896 грн. 80 коп., що виділялись на Д-роботи, породжує сумнів в справедливому судовому розгляді, закріпленому п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка ратифікована Україною та є частиною національного законодавства України.

Згідно довідки складеної контролером-ревізором КРУ (т.1 а.с. 196-202) виділення коштів місцевого бюджету Гайсинською міською радою для проведення Д-робіт проводилось на підставі договорів та актів виконаних робіт.

Враховуючи, що акт виконаних робіт підписувався в один день з договором, яким передбачалось проведення робіт протягом року з щоквартальною оплатою, то ревізором зроблено висновок, що оплата проведена за невиконані роботи.

Було безспірно встановлено, що одночасне підписання договорів та актів виконаних робіт було пов'язано з особливостями проходження платежів через Державне казначейство.

Однак, встановивши фіктивність акту виконаних робіт на час його підписання, ні досудовим, ні судовим слідством так і не перевірено чи виконувались фактично передбачені договорами роботи після підписання цих актів та в якому об'ємі.

Слідство та суд допустились припущення: що відсутність потреби в проведенні Д-робіт, є доказом того, що такі роботи не проводились. Тоді як проведення таких робіт у відповідності з договором, за умови відсутності підстав для цього, не охоплюється поняттям привласнення коштів, з огляду на його юридичну природу.

Так, судом виключено з обвинувачення епізод від 17-19.03.2009 року по факту заволодіння 78 160 грн. бюджетних коштів виділених на Д-роботи в ЖЕКу, оскільки припис про необхідність проведення Д-робіт в підвалах будинків підтверджується актом перевірки СЕС, що свідчив про необхідність їх проведення, однак виконання Д-робіт по цьому епізоду підтверджується доказами, аналогічними, що й в інших епізодах: підписані наперед акти виконаних робіт та показання свідків, обвинувачених, що роботи виконувались.

В цьому випадку суд вважає, що роботи проводились, оскільки в їх проведенні була необхідність, а в інших ні - бо не було необхідності в їх проведенні. Тобто в цій частині обвинувачення є суперечливим, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Ані досудовим слідством, ані судом не перевірено відповідність зазначених в договорах Д-робіт вимогам Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яким передбачено види та порядок проведення дезінфекційних заходів. Так, профілактичні дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться у жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в інших можливих місцях розмноження переносників збудників інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться не рідше двох разів на рік - навесні та восени.

Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а також суб'єктами підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами

Поточні дезінфекційні заходи - заходи, що систематично проводяться у закладах охорони здоров'я, на об'єктах громадського харчування та на підприємствах харчової промисловості, у приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади тощо), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної ситуації.

Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих приміщеннях - хворими на інфекційні хвороби, бактеріоносіями, членами їх сімей тощо; заключні дезінфекційні заходи проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела інфекції. Заключні дезінфекційні заходи проводяться органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Порядок проведення профілактичних, поточних і заключних дезінфекційних заходів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я з урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів передачі інфекції тощо.

Враховуючи специфіку дезінфекційних заходів зазначених вище, встановити необхідність в їх проведенні та якого виду можливо лише з залученням спеціалістів, що зроблено не було.

Згідно ст.41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» саме посадові особи, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд мають повноваження аналізу санітарної та епідемічної ситуації, визначення факторів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я населення, ступеня створюваного ними ризику для здоров'я населення регіону, території, об'єкта, окремих професійних груп тощо; застосовування передбачених цим Законом заходів для припинення порушення санітарного законодавства.

Всупереч зазначеним вище вимогам закону, як слідство так і суд самі дійшли висновку про відсутність потреб в проведенні будь-яких дезінфекційних заходів в м.Гайсин на протязі 4 років, не маючи при цьому жодних висновків спеціалістів чи то облсанепідемстанції, чи працівників МОЗу. Тобто і в цій частині обвинувачення є суперечливим та неконкретним.

Форма співучасті Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П. та Котенко Ю.А. у вчиненні злочинів в складі організованої групи, належним чином досудовим слідством не вмотивована.

Така форма співучасті має місце, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб, які попередньо зорганізувались у стійке об'єднання для вчинення цього та інших злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи.

Стійкість організованої групи, як її ознака, свідчить що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв'язку із підготовкою або вчиненням злочину.

Організована група завжди повинна характеризуватись такою ознакою, як об'єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їхня діяльність спрямована на досягнення останнього, тобто підготовка і вчинення злочину, як кінцевої мети плану цієї групи.

Для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи.

Однак, зазначені вище ознаки організованої групи ні в обвинувальному висновку, ні вироком суду не розкриті. Незважаючи, що ніхто з засуджених, навіть Котенко Ю.А., Черкасова Л.П., свідчення яких судом визнано щирими та правдивими та стали підставою застосування ст. 69 КК, не визнали такої форми співучасті як організована група, судом не мотивовано чому їх твердження в цій частині до уваги не взято та чим вони спростовуються.

Слід зазначити, що досудовим слідством неконкретизовано і обвинувачення Спеней Л.І., Черкасової Л.П. в легалізації доходів одержаних злочинним шляхом.

Під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до диспозиції ч.1 ст.209 КК України належить розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів чи володіння ними, прав на такі кошти, джерела їх походження, а також вчинення з такими коштами фінансової операції чи укладання щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що їх було одержано незаконно.

Під діяннями, спрямованими на приховання чи маскування незаконного походження коштів, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння чи володіння ними, а так само прав на них, джерела їх походження слід розуміти будь-які дії особи, за допомогою яких маскується чи приховується факт одержання таких коштів, що передував легалізації (відмиванню) цих доходів. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього складу злочину є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню та розпорядженню предметами, зазначеними у ст. 209 КК України.

Вказані положення кримінального закону як досудове слідство так і суд першої інстанції залишив поза увагою.

Суб'єктивна сторона ст. 191 КК України передбачає прямий умисел, корисливі мотиви та мету.

Факт отримання Гуком А.І. коштів від Спеней Л.І. в судовому засіданні підтвердження не знайшов.

Яким же мотивом керувався засуджений Гук А.І. досудовим слідством не встановлено.

Вказаний судом першої інстанції у вироку мотив - задля уникнення службових ускладнень на підконтрольних Гуку А.І. службових об'єктах і територіях, мати підтримку Спеней Л.І. під час прийняття рішень виконкомом Гайсинської міськради, популяризації його імені, виходить за межі пред'явленого обвинувачення і свідчить про порушення судом положень ст. 275 КПК 1960 року.

Підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування і вирок щодо Новіцького О.С., визнаного судом винуватим за ст.367 ч.1 КК, хоча ніким і не оскаржений, однак формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним є неконкретним, ґрунтується на припущеннях, що відповідно до вимог ч.2 ст.365 КПК 1960 року зобов'язує апеляційний суд прийняти відповідне рішення на користь засудженого Новіцького О.С.

Крім того, пред'явлене йому обвинувачення тісно пов'язане з обвинуваченням Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П. та Котенко Ю.А. у привласненні 772 896 грн. 80 коп. бюджетних коштів, які не можуть бути розглянуті окремо.

Так, Новіцького О.С. визнано винуватим в неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам, яка полягала в тому, що він неналежно виконуючи передбачені контрактом, посадовою інструкцією та Статутом ЖЕК адміністративно-розпорядчі обов'язки щодо неухильного дотримання в управлінській діяльності чинного законодавства й ефективного використання комунальних коштів, унаслідок несумлінного ставлення до них не встановив наявність актів перевірок та не перевірив обґрунтованість приписів СЕС про необхідність дератизації і дезінсекції в підвалах багатоповерхівок та на виконання незаконної вказівки міського голови Гука А.І., підписував договори з Черкасовою Л.П. на проведення Д-робіт та графіки їх проведення, письмово звертався до міської ради з проханням виділити на ці роботи кошти з бюджету, які безпідставно перераховувались Черкасовій Л.П. та привласнювались, чим завдав міському бюджету істотної шкоди.

При цьому ні вироком суду, ні в пред'явленому Новіцькому О.С. обвинуваченні не зазначено, які саме адміністративно-розпорядчі обов'язки передбачені контрактом, посадовою інструкцією чи Статутом ЖЕКу він неналежно виконував, оскільки згідно ст.45 Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» за невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, він підлягав би дисциплінарній відповідальності, а відповідно до п.п. 5, 8 «Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд» державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими особами, а також установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, який включає: контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами передбачених санітарним законодавством, санітарними та протиепідемічними (профілактичними) заходами, приписами, постановами, висновками вимог безпеки для здоров'я і життя людини; контроль за організацією і проведенням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів; видачу обов'язкових для виконання приписів, постанов та висновків щодо усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб;контроль за якістю та ефективністю використання дезінфекційних засобів тощо», а не навпаки, керівник ЖЕКу мав перевіряти обґрунтованість приписів СЕС про необхідність дератизації і дезінсекції в підвалах багатоповерхівок.

Аналізуючи викладене вище в сукупності щодо засуджених Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П., Котенко Ю.А., Новіцького О.С. колегія суддів приходить до висновку, що органами досудового слідства вимоги ст.ст. 22, 64 КПК 1960 року не дотримані, пред'явлене їм обвинувачення є неконкретним, сам обвинувальний висновок містить істотні протиріччя, суперечності, що також має місце і у вироку суду першої інстанції, і оскільки описані неправильність та неповнота досудового слідства не можуть бути усунуті в судовому засіданні, тому вирок суду першої інстанції в цій частині слід скасувати, справу виділити в окреме провадження, яке повернути на додаткове розслідування.

Підлягає вирок скасуванню і в частині стягнення коштів із засуджених Спеней Л.І., Гука А.І., Черкасової Л.П., Котенко Ю.А. на користь Гайсинської міської ради в сумі 772 896 грн. 80 коп., оскільки дані вимоги безпосередньо пов'язані із частиною обвинувачення, яке виділено в окреме провадження для досудового розслідування.

Зважаючи на це слід скасувати і окрему ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2013 року про наявність в діяннях свідка Мендуся В.І. ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст.384 КК України.

Відповідно до ст. 374 КПК 1960 року, скасовуючи вирок, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого кримінального закону та покарання, з огляду на що в решті подані апеляції прокурора, засудженої Спеней Л.І., адвокатів Сохацького А.М., Човганюк А.М. задоволенню не підлягають,

Запобіжний захід по виділеній кримінальній справі щодо засудженого Гука А.І. слід змінити з тримання під вартою на підписку про невиїзд, оскільки він вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, поганий стан здоров'я (згідно відповідей Вінницької УВП УДПтС України від 28.10.2013 року, 26.11.2013 року у зв'язку із важкістю захворювання потребує медикаментозного лікування), а підставою для призначення запобіжного заходу у виді тримання під вартою було винесення обвинувального вироку щодо нього, який апеляційним судом скасовано.

Запобіжний захід відносно Черкасової Л.П., Котенко Ю.А., Новіцького О.С. -залишити попередній - підписку про невиїзд, оскільки такий захід забезпечить дотриманням ними належної процесуальної поведінки.

Щодо засудженої Спеней Л.І. запобіжний захід не обирати в зв'язку із відбуванням нею призначеного вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 26.09.2013 року за ч.З ст.191 КК України покарання у виді позбавлення волі.»

12.02.2014 року справу надіслано до Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ для перевірки касаційним судом за касаційними спорами прокурора Романової Л.М., засудженої Спеней Л.І. та її захисника Сохацького А.М.

2

Карунний В.М. за ч. 4 ст. 368 КК України

Кравець В.І.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11.12.2013 року змінено вирок від 16.10.2013 року, оскільки місцевий суд безпідставно не застосував покарання у виді позбавлення спеціального звання – посадової особи місцевого самоврядування 6 категорії 13 рангу.

3

Ткач І.Б. за ч. 1;ч. 2 ст. 307 КК України

Ковчежнюк

В.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 02.12.2013 року скасовано вирок від 05.07.2013 року, кримінальне провадження закрито, оскільки міліція спровокувала продаж наркотичних засобів та психотропних речовин обвинуваченою Ткач І.Б., також втручання з боку працівників міліції і використання отриманих внаслідок цього доказів, при розгляді кримінального провадження проти Ткач І.Б. не може слугувати доказом вини останньої у вчиненні інкримінованих злочинів. Апеляційний суд закрив кримінальне провадження щодо Ткач І.Б., оскільки не були встановлені достатні докази для доведення в суді винуватості Ткач І.Б. і вичерпані всі можливості їх отримання (ч. 1 п.3 ст. 284 КПК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2014 р. скасовано ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 02.12.2013 року та призначено новий розгляд справи про обвинувачення Ткач І.Б. в суді апеляційної інстанції, оскільки зроблений апеляційним судом висновок про те, що працівники міліції своїми діями спровокували Ткач І.Б. на збут наркотичних засобів належним чином не мотивований та не підтверджений будь-якими доказами; також апеляційний суд, визнавши неналежними та недопустимими по справі докази, якими суд першої інстанції обґрунтував доведеність вини Ткач І.Б. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1;ч. 2 ст. 307 КК України, повторно ці докази в судовому засіданні не досліджував, хоча мав це здійснити.

4

Гусаренко П.І. за ч. 1 ст. 122; ч. 1 ст. 296 КК України

Швидкий О.В.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.02.2013 р. вирок суду від 26.12.2012 р. скасовано, а справу направлено прокурору Гайсинського району Вінницької області на нове розслідування, посилаючись на те, що в порушення вимог ст.430 КПК України 1960 р. постанова про порушення кримінальної справи щодо Гусаренка П.І. за діяння, передбачені ч.1 ст.122, ч.1 ст.296 КК України, які є ідеальною сукупністю, здійснено старшим слідчим Гайсинського РВ УМВС України у Вінницькій області і ним же складено обвинувальний висновок, а не прокурором Гайсинського району, як того вимагає закон.

5

Підлужняк В.О. за ч. 1 ст. 296; ч.ч. 1, 2 ст. 105  КК України

Кравець В.І.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2013 року вирок суду від 18.07.2013 року змінено, виключено з вироку застосування ст. 105 КК України та зазначено, що суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 105 КК України з огляду на те, що умовою застосування звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є щире розкаяння неповнолітньої особи; оскільки Підлужняк В.О. свою вину у вчиненні злочину не визнала та відповідно не розкаялася у вчиненому, суд не вправі був звільняти її від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; крім цього, суд у відповідності до положень п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 5, постановивши обвинувальний вирок, мав звільнити обвинувачену від покарання.

6

Олійник М.О. за ч. 1 ст. 320 КК України

Ковчежнюк В.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 02.10.2013 року вирок від 09.12.2011 року скасовано, провадження в справі закрито в зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, оскільки, на думку апеляційного суду, Олійник М.О. діяв у стані крайньої необхідності з метою усунення загрожуючої небезпеки життю і здоров’ю людей і ця небезпека в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами;

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.04.2014 р. ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 02.10.2013 р. змінено, виключено ст.39 КК України внаслідок відсутності підстав для її застосування і зазначено, що вирок Гайсинського районного суду від 09.12.2011 р. щодо Олійника М.О. скасовано, справу закрито на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 р. та ч.2 ст.11 КК України за відсутності в його діянні складу злочину, передбаченого ч.1 ст.320 КК України, - через малозначність, оскільки, на думку касаційного суду, Олійник М.О. у період з 18.06.2010 р. по 28.07.2010 р. (1 місяць і 10 днів) не вживав заходів для облаштування спеціальної кімнати для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, перекурсорів та їх зберігання, що не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди суспільству.

7

Герасимець М.М. за ч. 2 ст. 296 КК України;

Герасимець В.П. за ч. 4 ст. 296 КК України

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25.09.2013 року вирок від 19.07.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд, оскільки при розгляді справи судом порушені права підсудних на звернення до суду з останнім словом, не зазначено в протоколі судового засідання про оголошення прокурором постанови про зміну обвинувачення в суді, не вручено копії цієї постанови підсудному та законним представникам потерпілого, а в постанові прокурора помилково зазначено прізвище підсудного Герасимця В.П., що є істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону (прикметно, що в протоколі судового засідання зазначено про надання підсудним права на виступ в дебатах і з останнім словом, та проголошення прокурором постанови про зміну обвинувачення).

8

Стасюк Г.О. за ч. 2 ст. 185 КК України 

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.08.2013 року вирок від 17.04.2013 року скасовано, суд на підставі ч.4 ст.70 КК України вирок Гайсинського районного суду від 6.03.2013 р. щодо Стасюк Г.О. допущено до самостійного виконання, з огляду на те, що відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 р., коли особа, щодо якої застосовано звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинання, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається і за таких умов кожний вирок виконується самостійно, а тому застосування ч.ч.1, 4 ст.70 КК України для призначення Стасюк Г.О. покарання є недоцільним і підлягає виключенню із вироку.

9

Пшеничний І.О. за ч. 2 ст. 296 КК України;

Лайко О.П. за ч. 2 ст. 296 КК України;

Штокал Є.О. за ч.ч. 1;2 ст. 296 КК України

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11.09.2013 року постанову від 10.07.2013 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд в іншому складі суду, посилаючись на те, що вказана постанова суперечить вимогам ст.246 КПК України, оскільки суд вправі був сам при необхідності додатково та ретельно допитати свідків, потерпілих, обвинувачених, провести очні ставки, а під час допитів конкретизувати скільки, куди і ким завдавалися удари потерпілим та з’ясувати інші питання, які, на його думку, потребують додаткового вивчення, а також на недопустимість за ініціативою суду чи адвокатів обвинувачених повернення справи на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб.

10

Дищук І.І. за ч.ч. 1;2 ст. 185 КК України

Дєдов С.М.

Вироком апеляційного суду Вінницької області від 30.07.2013 року вирок від 29.05.2013 року в частині призначення покарання скасовано і постановлено новий вирок, яким Дищука І.І. визнано винуватим в скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 185, ч.2 ст. 185 КК України і призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік;

- за ч. 2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки;

відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 185, ч.2 ст. 185 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим Дищуку І.І. призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК України Дищука  І.І. від відбування призначеного покарання, якщо в період іспитового строку один рік він не скоїть нового злочину; на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком і за попереднім вироком Теплицького районного суду Вінницької області від 05.04.2013 року, остаточно визначено Дищуку І.І. покарання у виді позбавлення волі на строк три роки і шість місяців зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання, якщо в період іспитового строку два роки він не скоїть нового злочину; в решті вирок залишено без змін, оскільки суд першої інстанції призначаючи остаточне покарання за ч.4 ст.70 КК України фактично покарання не склав, а застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, чим порушив вимоги кримінального закону.

11

Мельников П.П. за ч. 2 ст. 309; ч. 2 ст. 307 КК України 

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 10.07.2013 року вирок від 20.04.2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд,  оскільки суд порушив право обвинуваченого на захист, а саме залишив поза увагою клопотання захисту та не забезпечив доставку до суду і не забезпечив допит в судовому засіданні свідка Петренка О.І., яким здійснювалась оперативна закупівля наркотиків.

12

Осьмушко М.В. за ч. 3 ст. 185; ч. 2 ст. 289; ст. 304 КК України

Кравець В.І.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.06.2013 року вирок від 19.11.2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд, оскільки у мотивувальній частині вироку суд зобов’язаний навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням; проте, ці вимоги судом не виконані, у мотивувальній частині вироку суд взагалі не обґрунтував свій висновок про можливість виправлення засудженого Осьмушка М.В. без ізоляції від суспільства, а послався на обставини, що пом’якшуються його покарання. Призначаючи покарання, суд послався на обставини, що останній визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується за місцем проживання та визнав обставиною, що обтяжує покарання засудженому – рецидив злочину. При цьому, судом не дана оцінка і не враховано те, що Осьмушка М.В. було визнано винним у вчиненні тяжкого злочину, який полягав у грубому порушенні громадського порядку та прояві явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, пов’язаною із заподіянням потерпілих Гуку М.В. та Половинченку С.А. з хуліганських мотивів тілесних ушкоджень із застосуванням не зареєстрованої травматичної зброї та раніше судимий.

13

Сич А.П. за ч. 2 ст. 156 КК України

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 19.06.2013 року вирок від 11.04.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд, оскільки під час її розгляду судом було прийнято рішення про виклик в судове засідання в якості свідка працівників міліції – Березовського В.О., Поника В.В., Коржанського М.Я., Мельника І.М., Панасюка О.В. та витребувати для огляду ряд документів (а.с.254 зв.). Проте, допитані лише Поник, Панасюк та Мельник. Крім того, в судовому засіданні 29.08.2012 (а.с.257 зв.) суд постановив призначити у справі комплексну стаціонарну судово-психолого-психіатричну малолітньої потерпілої Пасічник Б.О., однак, експертизу проведено не було і будь-якого рішення з цього приводу суд не прийняв. Зазначені обставини, на думку суду, свідчать про однобічність і неповноту судового слідства у справі. Разом з тим, колегія суддів не вбачає неповноту судового слідства у не проведенні щодо Сича А.П. комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи для визначення психічних аномалій, як про це зазначає в апеляції прокурор, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про необхідність проведення такої експертизи, судом також були допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що призвели до порушення судом права підсудного Сича А.П. на захист. Відповідно до ст. 277 КПК України постанова прокурора про зміну обвинувачення оголошується в судовому засіданні, проте, як видно з протоколу судового засідання, постанова про зміну обвинувачення Сичу А.П. від 27.12.2011 р. (а.с.а.с.115-116) в судовому засіданні не оголошувалась, а лише була долучена до матеріалів справи за клопотанням прокурора (а.с.252 зв.).

14

Підгурський М.В. за ч. 2 ст. 156 КК України

Кравець В.І.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 31.05.2013 року вирок від 07.02.2013 року змінено, тому що суд не в повній мірі обґрунтував вирок та дійшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого Підгурського М.В. можливе лише за умови реального відбування покарання у виді позбавлення волі. Також колегія суддів враховує і той факт, що засуджений в судовому засіданні давав послідовні та правдиві показання, сприяв розкриттю злочину, викриваючи себе в злочинній діяльності та критично ставлячись до вчиненого, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався те, що Грудзь І.С. не має претензій до обвинуваченого і просить призначити йому покарання без позбавлення волі, про що свідчить її заява на адресу суду, однак її думка судом при призначенні покарання врахована не була. Враховуючи обставини справи особу обвинуваченого, його внутрішнє ставлення до скоєного, ступінь тяжкості вчиненого злочину, доводи викладені в апеляційних скаргах прокурора та захисника Куцого Р.А., колегія суддів вважає за можливе призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.ст.75,76 КК України.       

15

Колісніченко О.І. подання про звільнення від відбування покарання засудженого вироком Гайсинського районного суду від 22.12.2011 р. за ч. 3 ст. 190; ч.ч.3;4 ст. 358 КК України

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07.06.2013 року ухвалу від 29.04.2013 року скасовано, тому що засуджений Колісніченко О.І. протягом перебігу іспитового строку характеризується позитивно, до адміністративної відповідальності не притягувався, відомості про вчинення ним нових злочинів за період іспитового строку відсутні, а відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а тому Колісніченко О.І. належною поведінкою довів своє виправлення та перевиховання, нового злочину не скоїв і підлягає звільненню від призначеного йому покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку.

16

Шемчук І.С. за ч. 1 ст. 122 КК України

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13.03.2013 року вирок суду від 10.12.2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд, оскільки суд кваліфікував дії Шемчука І.С. за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, призначив відповідне покарання. Разом з тим у мотивувальній частині вироку суд сформулював обвинувачення, в якому зазначив про заподіяння Шемчуком І.С. потерпілому легких тілесних ушкоджень та моральних страждань у виді фізичного болю, переживань у виді страху, приниження образи, при цьому виключивши з обвинувачення підсудного спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров’я. Тобто колегія суддів вбачає суперечності та розбіжності в формулюванні судом обвинувачення, визнано доведеним, та кінцевою юридично-правовою кваліфікацією дій засудженого з призначенням відповідного покарання. Вказані суперечності щодо можливих окремих інших складів злочинів в діях Шемчука І.С. – потребують розмежування, додаткового вивчення, більш ретельного дослідження доказів та приведення вироку у відповідність до вимог передбачених ст.ст. 323, 324, 334 КПК України (в редакції 1960 р.).

17

Цибровський М.Ю. за ч.ч. 2; 3 ст. 185 КК України

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20.03.2013 року вирок суду від 14.12.2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі, оскільки суд обмежився перерахуванням доказів, на яких ґрунтується висновок щодо доведеності вини, і не розкрив короткого змісту показань потерпілих, свідків, інших доказів у справі.

18

Ніколіца Р.І. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 186 КК України;

Самойлов С.В. за ч. 2 ст. 186, ст. 395 КК України;

Бевзюк О.С. за ч. 2 ст. 186 КК України;

Терпецький Ю.В. за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.02.2013 року вирок суду від 10.12.2012 року змінено, із резолютивної його частини виключино застосування ст. 71 КК України при призначенні остаточної міри покарання засудженому Ніколіці, оскільки Ніколіца злочин, передбачений ч.2 ст.309 КК України, вчинив після закінчення строку, на який його було умовно-достроково звільнено, і тому суд безпідставно застосував стосовно нього норму цієї статті.

19

Мацола Р.В. за ч. 2 ст. 286 КК України

Дєдов С.М.

Вироком апеляційного суду Вінницької області від 12.03.2013 року вирок суду від 26.12.2012 року в частині призначеного покарання скасовано, і призначино Мацолі Р.В. за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки і шість місяців з позбавленням прав керування транспортними засобами на строк 2 роки, відповідно до ст. 75 КК України Мацолу Р.В. від відбування основного покарання звільнила з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки, з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи та періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції, з огляду на те, що суд першої інстанції, при призначені обвинуваченому покарання, не у повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України не призначивши додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані про те, що обвинувачений працює водієм і автомобіль для нього є єдиним джерелом його матеріального забезпечення.

20

Михайленко В.І. за ч. 1 ст. 153; ч. 2 ст. 152 КК України

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06.03.2013 року вирок суду від 16.01.2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі, оскільки викладаючи у вироку обвинувачення, суд всупереч ст.ст. 324, 334 КПК України без відповідної мотивації у вироку виклав іншу послідовність вчинених Михайленком В.І. злочинних дій, ніж пред’явлено було йому в обвинуваченні. Визнане судом обвинувачення не є конкретним в частині вказівки на мету заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій Толстовій А.В., виду неприродного способу задоволення статевої пристрасті. Суд не вправі за результатами судового розгляду справи змінити обвинувачення підсудного на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється від пред’явленого за фактичними обставинами, а також не вправі за власною ініціативою в будь-який спосіб поставити питання про таку зміну обвинувачення. Така зміна у порівнянні з обвинуваченням, викладеним в обвинувальному висновку, може мати місце лише за ініціативою прокурора. У цьому випадку межі судового розгляду визначаються постановою прокурора про зміну обвинувачення.

21

Іполітов В.О за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України;

Іполітов Ю.О. за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України;

Демченко А.В. за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 396, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України;

Красюк В.М. за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України;

Дзюбенко Я.С. за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України;

Довгінко О.І. за ч. 3 ст. 187 КК України

Дєдов С.М.

Вироком апеляційного суду Вінницької області від 09.08.2012 року вирок суду від 23.12.2011 року скасовано у зв’язку з безпідставним застосуванням ст. 69 КК та звільненням засуджених Дзюбенка Я.С., Довгінка О.І. від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, а також в зв’язку з м’якістю призначеного покарання за ч.3 ст. 186, ч.3 ст. 187 КК України Іполітову В.О., Іполітову Ю.О., Демченку А.В., Красюку В.М. та постановлено щодо всіх засуджених новий вирок з визначенням остаточного покарання Іполітову В.О. за ч.3 ст. 186 КК України, ч.3 ст. 187 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього особистого майна; Іполітову Ю.О. за ч.2 ст. 186, ч.3 ст.186, ч.3 ст. 187 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього особистого майна; Демченку А.В. за ч.2 ст. 309, ч.1 ст.187, ч.3 ст.185, ч.1 ст.396, ч.3 ст. 186, ч.3 ст.187 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього особистого майна; Красюку В.М. за ч.3 ст.186, ч.3 ст.187 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього особистого майна; Дзюбенку Я.С. за ч.3 ст. 186, ч.3 ст. 187 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього особистого майна; Довгінку О.І. за ч.3 ст. 187 КК України, - у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.01.2013 р. вирок апеляційного суду Вінницької області від 09.08.2012 р. в частині призначення Красюку В.М. та Дзюбенку Я.С. змінено, Красюку В.М. призначено за ч. 3 ст. 187 КК України більш м’яке покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна, на підставі ст. 70 ч. 1 КК України, остаточно визначено покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна, фактично залишено в силі призначене покарання Гайсинським районним судом, Дзюбенку Я.С. призначено за ч. 3 ст. 187 КК України більш м’яке покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна, на підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточно визначено покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього особистого майна, оскільки суд апеляційної інстанції обрав засудженим Красюку В.М. та Дзюбенку Я.С. занадто суворе покарання та безпідставно застосував часткове складання призначених покарань, в наслідок чого Красюку призначене остаточне покарання у виді найвищої межі, передбаченої санкцією ч.3 ст.187 КК України, а Дзюбенку – ближче до найвищої.

22

Полозун О.П. за ч. 2 ст. 186 КК України;

Таганцов А.В. за ч. 2 ст. 186 КК України

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.02.2013 року вирок суду від 29.12.2012 року в частині засудження Полозуна О.П. змінено і виключено посилання на ч.ч.1, 4 ст.70 КК України про часткове складання покарань і допущено вирок суду до самостійного виконання. Такого висновку колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області дійшла посилаючись на те, що відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 р., коли особа, щодо якої застосовано звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинання, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається і за таких умов кожний вирок виконується самостійно, а тому застосування ч.ч.1, 4 ст.70 КК України для призначення Полозуну О.П. покарання є недоцільним і підлягає виключенню із вироку.

Назва справи

Головуючий суддя в суді першої інстанції

Дата постановлення ухвали судом апеляційної чи касаційної інстанції про скасування рішень чи ухвал та причини скасування

1

За заявою Олійника М.О. про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 22.03.2012 р. у цивільній справі за позовом Олійника М.О. до Гайсинської міської ради, Гайсинської районної державної адміністрації, комунального закладу «Гайсинська центральна районна лікарня» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченого при звільненні заробітку, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання наказу Гайсинської ЦРЛ протиправним і скасування його та відшкодування моральної шкоди.

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13.12.2013 року ухвалу від 07.11.2013 року про поновлення на роботі, стягнення невиплаченого при звільнені заробітку, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання наказу Гайсинської ЦРЛ протиправними і скасування його та відшкодування моральної шкоди з направленням матеріалів на новий розгляд до суду першої інстанції, тому що, незазначення заявником своїх вимог щодо предмету спору у разі скасування рішення за нововиявленими обставинами не є обґрунтованим, оскільки предмет спору та вимоги визначені позовною заявою і у разі скасування рішення, згідно ч. 3 ст. 365 ЦПК України справа розглядається за правилами, встановленими цивільним процесуальним кодексом; щодо необхідності усунення недоліків поданої заяви шляхом викладення обставин, якими спростовуються усі обставини, які лягли в основу рішення, що підлягає перегляду за нововиявленими обставинами не дають підстав вважати про правомірність постановленої ухвали з огляду її невмотивованості.

2

За позовом Циганова А.В. до Прилюка І.О. про відшкодування майнової і моральної шкоди, зустрічним позовом Прилюка І.О. до Циганова А.В. про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Дєдов С.М.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 12.11.2013 року рішення Гайсинського районного суду від 26.09.2013 р. в частині задоволення позову Циганова А.В. скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволені його позову через недоведеність обставин, якими він обґрунтовує позов, оскільки, матеріали справи не містять доказів, які свідчать про умисне пошкодження Прилюком І.О. панорамного скла належного позивачу за первісним позовом автомобіля, а також належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт заподіяння йому діями Прилюка І.О. моральної шкоди; встановлені судом першої інстанції і підтверджені належними та допустимими доказами - матеріалами досудового розслідування кримінального провадження № 12012010120000030 - обставини про наявність на пошкодженому панорамному склі двох осередків розходження тріщин, що за характером їх утворення свідчить про умисне нанесення їх Прилюком І.О., залишено поза увагою. Справа до суду касаційної інстанції не витребовувалась.

3

За позовом Грицишеної О.Б. до Росошенка В.С. про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Капуш І.С.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 04.11.2013 року рішення Гайсинського районного суду від 17.07.2013 р. за позовом Грицишеної Ольги Борисівни до Росошенка Володимира Сергійовича про стягнення матеріальної та моральної шкоди скасування з поверненням до суду першої інстанції для вирішенням питання про відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, ухвалу від 17.07.2013 року суду було постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому вона залишатись в силі не може та підлягає скасуванню з передачою питання про відкриття провадження у справі за позовом Грицишеної Ольги Борисівни до Росошенка Володимира Сергійовича про стягнення матеріальної та моральної шкоди на новий розгляду до суду першої інстанції.

4

За позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» до Стицюка В.Ф., Стицюк А.М. про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Дєдов С.М.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 10.10.2013 року заочне рішення від 26.06.2013 року в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості зі Стицюк А.М. скасувано та ухвалено нове рішення, - стягнути солідарно з Стицюка В.Ф., Стицюк А.М. на користь ПАТ КБ «Надра» 63 948 доларів США 67 центів, що еквівалентно 511 141 грн. 72 коп. боргу за кредитним договором № 25/12/2007/840-ЖК/39 від 25.12.2007 року, оскільки приймаючи рішення про відмову у солідарному стягненні заборгованості за кредитним договором в тому числі з поручителя Стицюк А.М., суд не повно з’ясував обставини по справі, неправильно застосував норми матеріального права та порушив передбачені законом права позивача.

5

За позовом Мельника В.Ф. до Мандрик В.М. про поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні власністю і вселення, позовом Мандрик Н.П. до Мандрик В.М., Мельника В.Ф., Сорокіної (Бевз) В.В. про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами.

Дєдов С.М.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13.09.2013 року рішення від 04.06.2013 р. за позовом Мельника В.Ф. до Мандрик В.М. про поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод в користуванні власністю і вселення та зустрічним позовом Мандрик Н.П. до Мандрик В.М., Мельника В.Ф., Сорокіної (Бевз) В.В. про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, винесеного під його головуванням в частині відмови у задоволенні позову Мельника В.Ф. до Мандрик В.М. про поділ спільного майна подружжя з ухваленням нового, яким вимоги цього позову задоволено частково, визнано за Мельником В.Ф. право власності на ½ частину житлового будинку з господарськими будівлями по вул. Некрасова-24 в смт. Брацлав Немирівського району, тому що суд першої інстанції при застосування позовної давності не звернув увагу на те, що спірний будинок сторонами придбаний та зданий в експлуатацію у шлюбі і на вказані правовідносини позовна давність не поширюється, з огляду на роз’яснення п. 19 Постанови Пленуму ВС України №11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судом законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», саме по собі припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на набуте у шлюбі майно.

6

За позовом представника Кхан О.О. – Ющенка Ю.В. до Булая В.М., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Гайсинської державної нотаріальної контори, про усунення від права на спадкування   

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22.08.2013 року ухвалу від 01.07.2013 року скасовано, справу направлено у той же суд для вирішення питання про відкриття провадження у справі та розгляду заявлених позовних вимог, оскільки згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справи у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справи у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишити заяву без руху та повертати заявнику. Крім того, відповідно до ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержаних вимог, викладених у ст. 119 і ст. 120 цього Кодексу, або не розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Проте в матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу, таким чином відповідачем не було пропущено визначений строк для усунення недоліків позовної заяви.

7

За позовом Косорез С.В. до Гайсинської міської ради третя особа без самостійних вимог – відділ держкомзему в Гайсинському районі про встановлення факту, що має юридичне значення, про визначення незаконним та скасування рішення Гайсинської міської ради, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, про виключення державного акту з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Ковчежнюк В.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року ухвала суду від 20.03.2013 року скасовано, справу направлено в Гайсинський районний суд для вирішення питання відкриття провадження по справі, оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості з’ясувати інші обставини, а позивач зазначити про них та надати докази у попередньому судовому засіданні, або вчинити ці дії до початку розгляду справи по суті, якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться. Суд за клопотанням сторони, також не позбавлений права вчинити заходи щодо забезпечення доказів або їх витребування. Вимоги ухвали судді першої інстанції про недопустимість об’єднання одні позовній заяві вимог різного виду провадження (окремого та позовного) колегія суддів вважає передчасними, оскільки враховуючи характер юридичного факту, якого просить встановити позивач (неможливість іншим чином виправити помилку у правовстановлюючому документі), наявність сторони з протилежними юридичними інтересами та змістом обставин, якими обґрунтовано позов, вбачається, що позов спрямований на те, щоб ініціювати суд на розв’язання саме матеріально-правового спору. З висновком суду про відмову у відкритті провадження в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Гайсинської міської ради, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, виключення державного акту з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю колегія суддів не погодилася тому, що в ідповідно до роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України викладених в Постанові Пленуму ВССУ № 3 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» при вирішенні питань, пов’язаних із компетенцією судів у спорах, де виникають із земельних відносин, суд має зясувати, чи є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов’язані ці відносини із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин. В даному випадку суддею не враховано вищезазначених роз’яснень, а також вимог ст. 3, ч. 4 ст. 10, ст. 33, ч. 6 ст. 130, п.1 ч. 1 ст.ст. 205, 259 ЦК України та прийнято ухвалу, яка по суті перешкоджає праву позивача на судовий захист.

8

За позовом Коцюбинської О.А., Коцюбинської Н.Г до Коцюбинського А.В. про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18.03.2013 року ухвалу суду від 21.02.2013 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду, оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду керувався, п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України, проте з таким висновком суду погодитись не можна тому, що позивачі подали заяви про залишення позову без розгляду не в судовому засіданні і судом не було роз’яснено їм наслідки подання до суду такої заяви. Дана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, так як фактично розгляд справи можливо було продовжувати незалежно від того, що відповідач за місцем своєї реєстрації відсутній, при цьому суд не дотримався вимог ч.5 ст.74 ЦПК України. Також судом не було застосовано положення ч.9 ст.74 ЦПК України, відповідно до яких: відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місце знаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення в пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомлений про час і місце розгляду справи.

9

За позовом Примакової В.Г. до Немирівської центральної районної лікарні, Немирівської районної ради про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Кравець В.І.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 11.02.2013 року рішення суду від 14.01.2013 року скасовано, оскільки при прийнятті рішення суд виходив з того, що сукупний аналіз встановлених правовідносин та норм права, що їх регулюють, доказів поданих на обґрунтування та заперечення вимог позову свідчить, що відповідачем дотримано вимоги закону про працю щодо процедури звільнення Примакової В.Г. з підстав передбачених ч. 1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату працівників, тому підстав для її поновлення на роботі і стягнення пов’язаних із цим поновленням матеріальних і моральних відшкодувань немає, позов є безпідставним, з ухваленням рішення за яким визнано незаконним та скасовано наказ № 6-І від 03.01.2012 року про звільнення Примакової Віри Георгіївни з посади бібліотекаря Немирівської центральної районної лікарні за п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлено Примакову В.Г. на посаді бібліотекаря Немирівської центральної районної лікарні; стягнуто з Немирівської ЦРЛ на користь Примакової В.Г. 20 528 грн. 82 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу без врахування податків та інших обов’язкових платежів та 3 000 грн. моральної шкоди; стягнуто з Немирівської ЦРЛ на користь держави 229 грн. 40 коп. судового збору, з огляду на те, що суд першої інстанції не дав оцінки тій обставині, що з урахуванням положень ст. 49-2 КЗпП України звільнення Примакової В.Г. на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з реорганізацією Немирівської ЦРЛ могло мати місце не раніше 10.01.2012 року, в той час, як наказ про її звільнення видано 03.01.2012 року; 10.01.2012 року рішенням 9 сесії 6 скликання Немирівсьокї районної ради внесено зміни до Статуту Немирівської ЦРЛ, бібліотеку перетворено в кабінет інформаційно-методичного забезпечення, також не враховано, що в даному випадку змінилося лише найменування посади бібліотекаря, а характер трудової функції залишився колишнім тому з цього вбачається передчасне звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки реорганізація мала місце пізніше самого звільнення; колегія прийшла до висновку про незаконність  наказу про звільнення, необхідність поновлення на роботі і відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.05.2013 р. ухвалу апеляційного суду Вінницької області скасовано, а рішення Гайсинського районного суду від 14 січня 2013 року залишено в силі.

10

За позовом Вдовиченко Н.Л. до Лавренюка О.П. про стягнення додаткових витрат на дитину.

Дєдов С.М.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 12.10.2012 року рішення Гайсинського районного суду від 11.09.2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із Лавренюка О.П. на користь Вдовиченко Н.Л. в рахунок часткової компенсації понесених нею додаткових витрат на дитину Лавренюка І.О., викликаних особливими обставинами (розвиток здібностей дитини) 2 844 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Вінницької області від 12.10.2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції тому, що висновок апеляційного суду про те, що оплата навчання в університеті – це додаткові витрати є помилковим, оскільки зазначені витрати не можна вважати такими, що пов’язані з розвитком здібностей дитини в розумінні ст. 185 СК України.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19.02.2013 року рішення Гайсинського районного суду від 11.09.2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Вдовиченко Н.Л. до Лавренюка О.П. про стягнення додаткових витрат на дитину тому, що висновок суду першої інстанції про те, що оплата навчання в університеті – це додаткові витрати, є помилковим, оскільки зазначені витрати не можна вважати такими, що пов’язані з розвитком здібностей дитини в розумінні ст. 185 СК України. Суд вирішуючи спір і задовольняючи позовні вимоги Вдовиченко Н.Л. на зазначені положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначив характеру спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

11

За позовом Бондаренко М.І., Кручка М.І. до Коваля В.М, відділу Держкомзему у Гайсинському районі, Михайлівської сільської ради, про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації права на земельні ділянки

Дєдов С.М.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 31.01.2013 року ухвалу від 13.12.2012 року скасовано, направлено для вирішення питання про відкриття провадження у справі та розгляду заявлених позовних вимог; відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України у разі якщо позивачем не було сплачено судовий збір суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Однак в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд не посилається на порушення ЗУ «Про судовий збір», хоча при винесенні ухвали про повернення позовної заяви судом було вказано на цей недолік, що порушує ч. 1 ст. 121 ЦПК України. Разом з тим відповідно до роз’яснень п.7 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати її заявнику. Ненадання позивачем до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог не може бути недоліками позовної заяв, так як процесуальний закон (п.6 ч.2 ст.119 ЦПК України) вимагає зазначити, а не надати докази на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України сторони зобов’язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Враховуючи, що ухвала суду про повернення позовної заяви без розгляду не відповідає вимогам п.п.3,4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, а тому ухвалу не можна вважати законною і обґрунтованою.

12

За матеріалами позовної заяви Климика В.В. до Кіблицької сільської ради про визнання набуття права власності на будівлю.

Швидкий О.В.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22.01.2013 року ухвалу від 26.12.2012 року скасовано, а вирішення питання щодо відкриття провадження у справі передано на новий розгляд до того ж самого суду тому,  що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки подана Климиком В.В. позовна заява за формою і змістом відповідає вимогам ст. 119 ЦПК України, а питання щодо достатності поданих ним доказів на підтвердження позовних вимог може бути перевірене в ході розгляду справи по суті.

№

п/п

Назва справи

Головуючий суддя в суді першої інстанції

Дата постановлення ухвали судом апеляційної чи касаційної інстанції про скасування постанов чи ухвал та причини скасування

1

Справа за позовом Бабенка І.О. до Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про перерахунок пенсії.     

Дєдов С.М.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року скасована ухвала про зупинення провадження у справі від 13.02.2013 року із направленням цієї справи до Гайсинського районного суду для продовження її розгляду, оскільки суд першої інстанції на підставі п.3 ч.1 ст.156 КАС України необгрутновано зупинив провадження у справі № 129/120/13-а за адміністративним позовом Бабенка І.О. до Управління Пенсійного фонду у Гайсинському районі про визнання протиправним розпорядження про перерахунок пенсії, помилково виходячи з того, що рішення в справі №204/3335/2012 за адміністративним позовом Бабенка І.О. до Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі про визнання протиправним рішення про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці та про зобов’язання здійснити перерахунок не набрало законної сили та буде мати значення для вирішення адміністративної справи за адміністративним позовом Бабенка І.О. до Управління ПФ України у Гайсинському районі про визнання протиправним розпорядження про перерахунок пенсії (справа № 129/120/13-А), предметом спору в яких є одні і ті ж правовідносини, пов’язані із перерахунком Бабенку   І.О. щомісячного грошового довічного утримання судді у відставці з 01.01.2012 року; апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги, відносно того, що постановою від 05.12.2012 р. по справі №204/3335/2012 суд вирішив відносини, які виникли до прийняття рішення по даній справі, а предметом даного позову є правовідносини, які виникли між тими ж сторонами, але після 05.12.2012 р. на підставі розпорядження Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області№ 141916 від 12.12.2012 р.

2

Справа за позовом Портного Г.С. до Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про перерахунок пенсії.

Швидкий О.В.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013 року скасовано ухвалу про повернення позовної заяви від 27.04.2012 року, а справу направлено до цього ж суду для продовження розгляду, оскільки суд першої інстанції неправомірно застосував до позовної заяви Портного Г.С. наслідки передбачені ч.1 ст. 108 КАС України, вказавши, що позивачем у встановлений строк до 27.04.2012 року не усунуто недоліки позовної заяви, про які йому вказано в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 09.04.2012 року; хоча Портним Г.С. 27.04.2012 року усунуто недоліки позовної заяви шляхом подання відповідної заяви з доданими до неї документами, зокрема, позивач в поданій заяві зазначив обставини в обґрунтування позовних вимог, які йому відомі, а також надав докази сплати

3

Справа за позовом Семчишина В.В. до Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Миколаївській області в особі інспектора ДПС взводу ДПС УДАІ УМВС України в Миколаївській області Михайличенка А.В. командира роти ДПС УДАІ УМВС України в Миколаївській області Лозицького О.І., дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» в особі опера пункту габаритно-вагового контролю Маценка Ю.А., виконуючого обов’язки начальника пункту габаритно-вагового контролю Сидорука А.В. про визнання дій протиправними і визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Швидкий О.В.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року ухвала від 25.06.2012 року скасована, оскільки судом першої інстанції не з’ясовано чи позивач був повідомлений про день, час та місце розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, в постанові № 042790 про накладення адміністративного стягнення від 05.05.2012 р. відсутні будь-які посилання. Судом належним чином не перевірено час ознайомлення позивача з оскаржуваною постановою. Доводи позивача в мотивування причин пропуску строку звернення до суду, судом першої інстанції не були взяті до уваги, а тому дещо передчасно зроблено висновок про відмову у поновленні строку звернення до суду та адміністративний позов залишено без розгляду, що є безпідставним. З метою захисту прав позивача та реалізації його права на звернення до суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень суд першої інстанції повинен був забезпечити право позивача на доступ до правосуддя. За правилами ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення; крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу; суд першої інстанції передчасно прийняв рішення про залишення позовної заяви Семчишина В.В. без розгляду, порушивши при цьому норми процесуального права (п.4 ст.204 КАС України).